Хосе Марія Кабрал представить чорну комедію «Буває й гірше» у Таллінні: права на фільм придбала Latido

Мадридська компанія Latido Film Sales придбала міжнародні права на сатиричну стрічку домініканського режисера Хосе Марії Кабрала «Буває й гірше» (оригінальна назва — «Comemierda», раніше проєкт мав робочу назву «Gut Feelings»). Про це стало відомо виданню Variety напередодні світової прем'єри картини, яка увійде до основної конкурсної програми кінофестивалю «Темні ночі» (PÖFF) у Таллінні.

Стрічка стала дебютом Кабрала в жанрі чорної комедії: раніше режисер тричі висувався від Домініканської Республіки на премію «Оскар», а його драма «Дятли» 2017 року стала першим домініканським фільмом, відібраним до програми фестивалю «Санденс». Виробництвом нової картини займалася провідна домініканська студія Lantica Studios, а продюсерами виступили Рафаель Еліас Муньйос і Сара Перес Баес.

Керуючий директор Latido Film Sales Антоніо Саура, чия компанія раніше вже співпрацювала з режисером над фільмом «Готель Коппелія», назвав роботу блискучою та провокативною. За словами Саури, стрічка не лише розважає глядача, а й пропонує глибокий аналіз класових протиріч і расизму завдяки виразній акторській грі.

Сюжет про біотехнології та переворот домашньої ієрархії

Сюжет розгортається навколо заможної родини біотехнолога Рауля, якого зіграв іспанський актор Феле Мартінес. Разом із дружиною Веронікою, образ якої втілила Лісбет Сантос, він відчайдушно намагається вилікувати важкохвору доньку Ізабеллу у виконанні Леонори Фореро. Несподівано Рауль з'ясовує, що необхідний мікробіотичний засіб міститься в організмі няні Лідії, яку зіграла Сінді Галан.

Коли Лідія та покоївка Домінга, зіграна Ісабель Спенсер, усвідомлюють справжню цінність того, що вони несвідомо постачають для лікування, вони вирішують зруйнувати традиційну побутову ієрархію між господарями та прислугою. Кабрал пояснив Variety, що оригінальна назва «Comemierda» обігрує як буквальне значення, так і поширену в Латинській Америці зневажливу назву пихатих багатіїв.

Сатиричний підхід до класової залежності

Сценарій картини Кабрал написав у співавторстві з Мігелем Яруллом і Наталі ПерАльтою. Постановники свідомо прагнули уникати жанрової важкості соціальних драм і обрали абсурдний гумор як спосіб вивести глядача із зони комфорту. Як підкреслив режисер, головним творчим правилом було те, що герої в жодному разі не повинні усвідомлювати, що вони перебувають усередині комедії.

Серед джерел натхнення Кабрал назвав гострі соціальні спостереження таких авторів, як Рубен Естлунд, Пон Джун Хо, Йоргос Лантімос і Педро Альмодовар. Зокрема, у візуальному стилі фільму команда орієнтувалася на естетику Альмодовара з ретельно вибудованими ансамблевими мізансценами, насиченою колірною гамою та довгими загальними планами всередині будинку, який сам стає окремим дійовим персонажем.

За словами режисера, під час зйомок найважче було втримувати абсолютно серйозний тон перед абсурдністю реплік. Кабрал наголосив, що не прагнув ділити персонажів на однозначних жертв і лиходіїв, а досліджував універсальну ілюзію влади: ситуацію, коли людина, яка платить гроші, раптово стає абсолютно залежною від свого найманого працівника.