«Заява»: Том Маккарті зібрав зірковий каст у розмовній драмі про початки кліматичних дебатів 1980 року

Лауреат премії «Оскар» Том Маккарті, відомий за драмами «В центрі уваги» та «Тихий омут», представив свій новий режисерський проєкт під назвою «Заява» (A Statement). Картина відтворює маловідомі історичні події 1980 року, коли група провідних американських науковців, урядовців, юристів та екологічних активістів зібралася у Флориді для підготовки першого комплексного звіту для Конгресу США щодо загроз кліматичної кризи.

Сюжет стрічки майже повністю розгортається в межах одного конференц-залу готелю в місті Сент-Пітерсберг, штат Флорида. За дорученням американського парламенту двадцять делегатів проводять триденні напружені перемовини, намагаючись оцінити наслідки викидів вуглекислого газу, небезпеку для озонового шару та розробити конкретні рекомендації для влади. Сценарій, написаний Маккарті спільно з Тома Бідеґеном та Ное Дебре, частково базується на книзі розслідувача Натаніеля Річа 2019 року «Втрата Землі: Десятиліття, коли ми могли зупинити зміну клімату» (Losing Earth), а також на автентичних стенограмах тих зустрічей.

Фільм зібрав виразний акторський ансамбль. Пол Радд виконав роль дипломатичного модератора зустрічі, який намагається утримати опонентів від взаємних звинувачень, тоді як Пол Джаматті постав у ролі колючого посадовця з Міністерства енергетики США. Джон Туртурро втілив елегантного професора ядерної фізики з Массачусетського технологічного інституту (MIT) доктора Девіда Роуза, а Емі Раян зіграла стриману держслужбовицю, що поступово перетворюється на моральний орієнтир усієї групи.

Образ молодого й радикально налаштованого президента організації «Друзі Землі» Рейфа Померанса, одного з перших публічних кліматичних активістів Америки, на екрані створив Еван Пітерс. До акторського складу також увійшли Джейсон Кларк, який зіграв колоритного чиновника-бюрократа, що захищає власні відомчі позиції, та Тетяна Маслані в ролі принципової юристки зі скептичним ставленням до ядерних технологій.

Оглядач видання Variety Овен Ґлейберман у своїй рецензії звернув увагу на сміливий, але суперечливий творчий підхід авторів: творці стрічки практично відмовилися від художньої драматизації та побудували репліки персонажів дослівно на архівних протоколах. На думку критика, це дало змогу детально передати специфічну атмосферу та бюрократичну інерцію стратегічних урядових нарад, де принципові позиції нерідко тонуть у дріб'язкових суперечках щодо термінології та страху перед політичними наслідками.

Головним відкриттям картини рецензент називає демонстрацію того, наскільки повною науковою інформацією щодо парникового ефекту володіли експерти вже у 1980 році — задовго до широкого суспільного резонансу кінця 1980-х років. Зокрема, сцена виступу персонажа Джона Туртурро з графіками та проєкціями динаміки зростання CO2 підтверджує, що вчені чітко розуміли майбутній масштаб глобальної катастрофи й неминучі часові рамки її розгортання.

Окремим драматургічним вузлом у фільмі стає дебатування шляхів відмови від викопного палива. Персонаж Туртурро стверджує, що тогочасні відновлювані джерела енергії не здатні самостійно замінити нафту та вугілля, пропонуючи ядерну енергетику як єдину дієву альтернативу, проте стикається з категоричним неприйняттям з боку колег та екологічних активістів.

Підсумовуючи враження, оглядач зазначає, що попри історичну цінність і переконливі акторські роботи, «Заява» залишає глядача в амбівалентному стані. На думку критика, фільм вдало фіксує соціальну паралізованість у стилі шекспірівського Гамлета — здатність суспільства вести безкінечні розмови за повної нездатності здійснити рішучі практичні кроки, але через суху розмовну форму більше скидається на розгорнуту журнальну публікацію, ніж на динамічне кінематографічне висловлювання.