Джессі Айзенберг розповів про тиск оскарівського сезону та автобіографічні витоки комедії «Дебют»

Музична комедія «Дебют» (The Debut), третя режисерська робота Джессі Айзенберга, привернула значну увагу кінокритиків після успішних показів на фестивалях у Теллурайді та Торонто й отримала слот стрічки відкриття Кінофестивалю у Ванкувері 1 жовтня. Стрічка вже спровокувала активні розмови про потенційні номінації на премію «Оскар» у категоріях «Найкращий фільм» та «Найкраща жіноча роль» для виконавиці головної ролі Джуліанни Мур. Дистриб'юторська компанія A24 запланувала кінотеатральний реліз картини на 11 грудня.

Попри хвилю схвальних відгуків, сам Айзенберг зізнався, що намагається дистанціюватися від ажіотажу навколо нагородного сезону задля збереження власної рівноваги. За словами кінематографіста, він сприймає себе передусім як людину мистецтва, для якої завершення одного проєкту означає лише пошук наступної роботи. Режисер зазначив, що керується порадою свого батька: потрапляння на церемонію «Оскар» бодай раз у житті вже означає належність до сотої частки відсотка найуспішніших професіоналів галузі, тому будь-який успіх слід сприймати як удачу, а не як щось гарантоване.

Попередній режисерський проєкт Айзенберга, драма «Справжній біль» (A Real Pain), приніс автору номінацію за найкращий оригінальний сценарій, а Кірану Калкіну — статуетку за найкращу чоловічу роль другого плану. Проте постановник наголошує, що кіновиробництво є складним і нестабільним процесом, де кожен викладається на повну, але лише деякі проєкти отримують підвищену увагу публіки та журі. Айзенберг прагне зосереджуватися на суті професії, а не на боротьбі за трофеї під час майбутньої промокампанії A24.

Сюжет картини «Дебют» розгортається навколо тихої домогосподарки Мони Фрідман у виконанні Джуліанни Мур, яка несподівано проходить кастинг до музичної вистави в місцевому аматорському театрі. Потрапивши під вплив загадкового і часом садистичного режисера, якого зіграв Пол Джаматті, головна героїня цілковито занурюється у світ театральної сцени. Айзенберг пояснив, що прагнув показати жінку, для якої буденне домашнє життя стало смертельним вироком, а театр виявився єдиним шансом знайти власний голос і знову відчути себе живою.

Стрічка має глибоке автобіографічне підґрунтя і спирається на дитячий досвід самого режисера, який у семирічному віці опинився в аматорському театрі Нью-Джерсі в 1990 році. Постановник пригадав, що в дитинстві відчував панічний страх перед зовнішнім світом, проте саме серед дорослих акторів-аматорів зустрів підтримку замість цькування. З роками Айзенберг зрозумів, що його тодішні колеги по трупі самі були аутсайдерами у повсякденному житті, що й надихнуло його на створення цієї історії.

Окрім виконання обов'язків режисера та однієї з ролей, Айзенберг самостійно написав сценарій, а також музику та тексти пісень для вистави всередині фільму. Разом із Джуліанною Мур та Полом Джаматті в акторському складі комедії з'являться Голлі Бейлі, Гавана Роуз Лю, Бернадетт Пітерс, Колтон Раян, Ліллі Купер, Маулік Панчолі та Бонні Мілліган.