«Ремейк»: документаліст Росс Макелві випустив новий фільм про втрату сина, провину та етику автобіографічного кіно

Ілюстрація до матеріалу. Photograph: Giant Squid Films
Американський режисер-документаліст Росс Макелві випустив новий автобіографічний фільм під назвою «Ремейк» (Remake). Стрічка, що починалася як іронічне дослідження спроб Голлівуду екранізувати його класичну роботу 1986 року «Марш Шермана», перетворилася на глибоке дослідження горя, пам’яті, батьківської відповідальності та наслідків тривалого документування реального життя на камеру після раптової смерті його 27-річного сина Едріана.
Задум картини зазнав кардинальних змін через особисту трагедію. Один із голлівудських продюсерів запропонував зняти ігрову версію «Маршу Шермана», і Макелві вирішив зафільмувати сам процес створення адаптації. Проте під час підготовки стан здоров'я Едріана погіршився на тлі опіоїдної залежності, і молодий чоловік загинув від передозування фентанілом у ванній кімнаті бостонського будинку режисера. Після річної паузи кінематографіст повернувся до роботи, вирішивши не відмовлятися від початкової сюжетної лінії, а поєднати її з архівними кадрами дорослішання сина.
Сам Едріан за життя палко підтримував ідею голлівудської екранізації та неодноразово радив батькові знімати більш комерційне та глядацьке кіно. У «Ремейку» режисер показує розмови із сином про потенційний блокбастер, використовуючи цей мотив як абсурдний контрапункт до болю від непоправної втрати. За словами Макелві, такий підхід допоміг уникнути надмірної безвиході та дав змогу реконструювати життя Едріана з уривків сімейної хроніки, яку він збирав упродовж десятиліть, знімаючи дитину по кілька хвилин щомісяця.
Окрім теми скорботи, новий фільм порушує складні етичні питання документалістики та стосунків між автором і героєм. Раніше, у 2011 році, Макелві присвятив синові картину «Фотографічна пам’ять» (Photographic Memory) та презентував її разом із ним на Венеційському кінофестивалі. Тепер режисер відкрито розмірковує, чи не створила публічність оманливе враження невразливості в юнака, та визнає внутрішній конфлікт між батьківським обов’язком і прагненням митця фіксувати дійсність, коли людина з камерою неминуче володіє більшою владою за того, хто потрапляє в кадр.
До обговорення цієї дилеми долучилася британська режисерка Вікторія Мепплбек, яка у своїй документальній роботі «Материнська плата» (Motherboard) 2024 року фіксувала два десятиліття виховання власного сина Джима. Коментуючи реліз Макелві, Мепплбек зазначила, що діти часто дають згоду на зйомки з любові до батьків, розуміючи важливість процесу для митця, проте потреба знімати насамперед диктується самим автором, що завжди накладає особливу етичну відповідальність.
У «Ремейку» Макелві також повертається до інших ключових фігур своєї творчості, зокрема колишньої вчительки англійської мови Чарлін Свонсі. У «Марші Шермана» вона стала культовою героїнею, яку критики свого часу визнавали одним із найяскравіших персонажів в історії американської документалістики. У новій стрічці режисер знову відвідує Свонсі, яка наразі страждає на деменцію і не пам’ятає ані участі у зйомках, ані свого викладання, що підкреслює мотив зникнення людської пам'яті та безсилля часу.
Паралельно фільм фіксує дивні метаморфози голлівудського проєкту за мотивами «Маршу Шермана»: спочатку його планували як повнометражну комедію від режисера «Шопо-копа», згодом переписали у драматичний мінісеріал і телевізійний ситком, а зрештою трансформували у вербатім-оперу. Макелві зізнається, що сьогодні вже ніколи не дізнається, як саме син оцінив би фінальну версію стрічки, хоча сподівається, що той сприйняв би її як чесну спробу визнати власні батьківські та творчі помилки.
Наразі 79-річний постановник зізнається, що відчуває втому та поступово знижує творчу активність. Хоча він мріяв би зняти ще одну світлу й комедійну роботу, потреба постійно спрямовувати об'єктив на рідних зникла. За словами Макелві, після пережитого він намагається просто проживати сімейні події, не перетворюючи життя на художній матеріал, що суголосно давнім словам його вчительки Чарлін про пріоритет самого життя над мистецтвом.








