«Соціальна розплата»: критики The Guardian оцінили новий фільм Аарона Соркіна про викриття Facebook

Ілюстрація до матеріалу. Photograph: Everett Collection Inc/Alamy
Стрічка «Соціальна розплата» режисера та сценариста Аарона Соркіна вийшла на екрани через шістнадцять років після культової драми «Соціальна мережа». Як зазначає оглядач видання The Guardian, новий проєкт зосереджується на реальних подіях 2021 року, коли корпорація Facebook зіткнулася з масштабним внутрішнім витоком даних.
Сюжет обертається навколо колишньої співробітниці платформи Френсіс Гауґен, роль якої виконала Майкі Медісон, та журналіста The Wall Street Journal Джеффа Горвіца у виконанні Джеремі Аллена Вайта. Разом вони розкривають, як керівництво компанії змінювало алгоритми задля утримання аудиторії через розпалювання гніву, ворожнечі та поширення токсичного контенту.
Новий образ Марка Цукерберга
На відміну від першої стрічки, роль Марка Цукерберга дісталася не Джессі Айзенбергу, а Джеремі Стронґу. Критик The Guardian звертає увагу на кардинальну зміну динаміки персонажа: замість стрімкого й саркастичного генія на екрані з'являється уповільнена постать, сповнена тихої зверхності мільярдера, чия компанія тепер оцінюється у трильйон доларів.
При цьому сам Цукерберг з'являється у фільмі скоріше епізодично. Одним із небагатьох помітних опонентів глави корпорації в кадрі стає вигаданий колишній інвестор Чарлі, якого зіграв комік Білл Берр. Його персонаж уособлює різкий голос сумління під час репетицій виступів керівника перед конгресменами.
Сценарні особливості та критика
У The Guardian зауважили, що динамічний авторський стиль Соркіна створює видовищний темп, але подекуди шкодить реалізму. Зокрема, критики вказують на надмірну уніфікацію діалогів, коли принципова інформаторка та репортер звучать практично однаково, а також на відверто гламурні деталі під час таємних зустрічей героїв.
Фінал картини констатує обмеженість досягнутих змін, підкреслюючи, що політична реклама в соцмережах і надалі залишається без належного фактчекінгу. Рецензент підсумовує, що попри актуальність теми алгоритмів, картина уникає прямих оцінок деяких гострих політичних реалій сучасності.








