«Проєкт “Аве Марія”»: як Раян Ґослінґ знімався в невагомості та чому автори відмовилися від вигаданого космосу

Створення переконливої невагомості стало одним із найважчих випробувань під час роботи над масштабною науково-фантастичною стрічкою «Проєкт “Аве Марія”». Про це на конференції View Conference в італійському Турині розповів лауреат премії «Оскар», супервайзер візуальних ефектів Пол Ламберт, чиї слова наводить видання Variety.

Автори екранізації роману Енді Вейра спершу намагалися переконати керівництво задіяти спеціальний літак для тренування космонавтів, що створює короткочасну невагомість у вільному падінні. Проте через складність і масштаб побудованих декорацій космічного корабля від цієї ідеї відмовилися. У результаті Раян Ґослінґ виконував усі трюки на лонжах, зокрема використовуючи спеціальні поворотні кріплення для імітації виходу у відкритий космос.

Фахівцям із комп'ютерної графіки довелося не лише стирати троси, але й коригувати положення кінцівок і тіла актора, щоб усунути враження зависання на підвісах. Оператор Ґрейґ Фрейзер також проводив практичні експерименти з інфрачервоними камерами, струменями води, лазерами й феромагнітною рідиною, які згодом поєднали із системою віртуальних камер Helios від Industrial Light & Magic.

Реалістичний космос без барвистих туманностей

Команда візуальних ефектів свідомо відмовилася від типового для жанру зображення космосу з яскравими кольоровими туманностями. Натомість супервайзери спиралися на дані місії Gaia Європейського космічного агентства, вибудовуючи карту зірок на шляху до зоряної системи Тау Кита, а також аналізували архівні матеріали NASA та МКС щодо експозиції камер на орбіті.

За словами Ламберта, знімальна група прагнула дотримуватися фізичних законів освітлення. Біля яскраво освітленої планети Едріан фонових зірок практично не видно через особливості експозиції, тоді як у глибшому космосі вони стають помітними. Щоб надати зображенню органічності, цифровий матеріал додатково переносили на плівку Kodak різних форматів.

Поєднання практичного лялькового прибульця та CGI

Не менш складним завданням стало втілення іншопланетного супутника Рокі, якого на знімальному майданчику оживляв Джеймс Ортіс разом із групою ляльководів. Студія Framestore ретельно оцифрувала макет та аніматроніка, щоб цифровий двійник точно наслідував живу пластику рухів.

Як зазначила співсупервайзерка спецефектів Меґ Сарновська, у фінальному монтажі рівно половина сцен із Рокі містить практичну ляльку, а інша половина виконана за допомогою комп'ютерної графіки. Цифрове втручання також знадобилося для очищення прозорих перегородок із ксеноніту від відблисків і приховування операторів.