«Едвард Саїд: Між світами»: на фестивалях у Торонто та Нью-Йорку представили документальну біографію видатного інтелектуала

На міжнародних кінофестивалях у Торонто (програма TIFF Docs) та Нью-Йорку (секція Spotlight) відбулися покази нового документального фільму данської постановниці та продюсерки Майкен Берд «Едвард Саїд: Між світами» (Edward Said: Between Worlds). Картина тривалістю 1 година 48 хвилин наразі шукає дистриб'ютора після теплого прийому на фестивальних майданчиках.

Стрічка присвячена життю та науковій спадщині Едварда Саїда — палестинського інтелектуала, літературного критика, піаніста та професора Колумбійського університету, який став одним із ключових засновників напряму постколоніальних досліджень. Режисерка Майкен Берд, відома продюсерською роботою над оскароносним фільмом «Ікар» та проєктом «Орвелл: 2+2=5», вибудувала розповідь навколо боротьби Саїда за право палестинців розповідати власну історію.

Фільм продовжує лінійку документальних досліджень постаті мислителя, зокрема проєкту Майка Доббса 2004 року «Едвард Саїд: Останнє інтерв'ю». Проте робота Берд пропонує ширший погляд на формування його особистості: режисерка використала великий обсяг архівних записів лекцій, публічних виступів, домашніх відео та сімейних фотографій, аби відновити хронологію життя науковця.

Оповідь розпочинається зі вступу, де зібрано уривки телевізійних ефірів, у яких медіа з подивом коментують красномовність Саїда. В одному з архівних епізодів професор із легкою іронією нагадує ведучому, що його основною професією є викладання літератури в Колумбійському університеті, наголошуючи на неприпустимості зведення багатогранного вченого виключно до ролі політичного активіста.

Біографічна лінія картини висвітлює ранні роки мислителя. Саїд народився 1935 року в Єрусалимі у родині середнього класу, а 1947 року разом із сім'єю виїхав до Каїра напередодні масового вигнання палестинців 1948 року (Накби). Архівні бесіди розкривають, що батьки майже не говорили про втрачену батьківщину, через що юнак тривалий час був відчужений від власного арабського коріння.

Подальший шлях Саїда пролягав через навчання в американській школі-інтернаті, здобуття освіти в Принстонському та Гарвардському університетах і роботу в Колумбійському університеті. Саме там він створив свої фундаментальні праці: «Орієнталізм» (1978), «Палестинське питання» (1979) та «Культура й імперіалізм» (1993), які досліджували конструювання образу Сходу в західній культурі та наслідки імперіалізму.

Окрему увагу у фільмі приділено процесу повернення Саїда до свого палестинського коріння після одруження з ліванською письменницею й активісткою Маріам. Подорожі до Бейрута та вивчення арабської мови змусили вченого звернути увагу на масштаби антиарабських наративів у західній пресі, що згодом лягло в основу його критичних текстів.

Документальна стрічка також торкається політичної еволюції Саїда, включно з його розривом із палестинськими лідерами, зокрема Ясіром Арафатом, чию позицію на переговорах зі США та Ізраїлем він гостро критикував. У пізні роки Саїд послідовно відстоював ідею спільної держави, де ізраїльтяни та палестинці користувалися б рівними правами.

Критики The Hollywood Reporter відзначили актуальність документального проєкту, підкресливши, що архівні виступи Саїда 1980-х, 1990-х і початку 2000-х років звучать напрочуд сучасно на тлі нинішніх подій на Близькому Сході. Водночас оглядачі зауважили, що масштабна постать мислителя залишає простір для ще глибшого вивчення його спадщини.